Кейси

Діалог як інструмент побудови безпеки в громаді

Роман Коваль,
тренер, медіатор, 
Голова Правління ГО «Інститут миру і порозуміння»

 

1

Що може бути спільного між безпекою та діалогом? Насправді між ними є прямий зв’язок, але для багатьох людей він далеко не очевидний. Це прикро, оскільки і люди, і місцева влада часто через відсутність цього розуміння втрачають найбільш ефективний та найменш коштовний інструмент побудови безпеки в громаді.

Для того, щоби це зрозуміти, потрібно краще розібратися в поняттях «безпека» і «діалог».

На перший погляд, «безпека» – це просто відсутність «небезпеки». Саме так ми найчастіше думаємо про безпеку, і це правда, але проблема в тому, що ми не зовсім правильно розуміємо значення слова «небезпека». Як правило, перше, що спадає на думку, що небезпека – це високий рівень злочинності й загроза насилля. На жаль,  представники влади теж схильні думати, що питання безпеки – це виключно відповідальність правоохоронних органів.

Водночас, якщо вивчити це питання глибше, виявляється, що небезпека – це набагато більше. 

Наприклад, неосвітлений парк може бути абсолютно безпечним і не містити в собі жодних загроз для людини, але повертаючись пізно ввечері додому, самотня жінка може все одно почуватися в ньому вкрай небезпечно, оскільки вона не знає, що їй немає чого боятися. Так само небезпечно буде почуватися хвора людина, якщо вона не впевнена, коли саме приїде на виклик машина швидкої допомоги, і чи буде лікар достатньо кваліфікованим, щоби надати необхідну допомогу. Мешканці громади, які не знають, наскільки екологічним буде нове виробництво, що будується на їхніх землях, теж будуть відчувати небезпеку. Молода людина, яка закінчує навчання в ПТУ й не впевнена, чи зможе знайти роботу в рідному місті, теж почуватиметься в небезпеці, оскільки не знає, на що буде жити й годувати свою родину. Так само, для батьків буде небезпекою, якщо їхня дитина має ходити в школу дорогою, яка не облаштована тротуарами й пішохідними переходами, а дорожнє покриття настільки погане, що водії змушені об’їжджати ями узбіччям, і ніхто не може відповісти, як довго цей стан триватиме, і коли, нарешті, дорогу відремонтують.

Між усіма цими прикладами є багато спільного – виявляється, нам небезпечно, коли ми не маємо достатньої або необхідної інформації та не розуміємо, що відбувається, і чому. Насправді, психологи про це добре знають – ми боїмося того, чого не розуміємо або не знаємо. Це джерело наших страхів, а страх породжує почуття небезпеки. Тільки спілкування дає нам можливість отримати важливу інформацію один від одного та прояснити наші побоювання, помилкові думки чи упередження. Це вірно як в родині, так і в стосунках між органами місцевої влади й мешканцями громади.

Можливо, ви вже здогадалися, до чого тут діалог, але все ж таки додам ще трохи.

Багато хто думає, що діалог – це, на відміну від монологу, розмова двох і більше людей. Але першопочатково це слово означало не просто розмову, а процес пізнання через розуміння (Διά – «для»; λογος - «розум», «сенс», «розуміння»). Сьогодні розуміння важливості діалогу в цивілізованих країнах підтверджується тим, що необхідність діалогу в громаді закріплюється в законодавстві, а навичкам діалогу вчать не тільки філософів і дипломатів, але й менеджерів, політиків, вчителів, лікарів, офіціантів, тобто фахівців будь-яких професій, які мають справу з людьми. Оскільки від того, як добре вам вдасться порозумітися з клієнтом, колегою, партнером, підлеглим, виборцями, потенційним інвестором, залежатиме, чи буде він (вона або вони) сприймати вас та стосунки з вами надійними та, відповідно, чи можна вам довіряти, і наскільки безпечно (!) мати з вами справу.

Діалог у громаді – це не просто спілкування мера або сільського Голови з мешканцями громади, хоча й це теж може бути діалогом, якщо обидві сторони чують одна одну. Натомість, це підготовлений і структурований процес, який залучає всіх, хто причетні до теми або питань, що потребують обговорення й розуміння громадою. Такий діалог, як правило, має нейтрального і незалежного ведучого (його часто ще називають фасилітатором, від лат. faciliae, – «полегшувати»), який керує дискусією так, щоб усі чули й розуміли один одного, а також рухалися за порядком денним для досягнення спільної мети зустрічі. Тому часто такі процеси ще називають «фасилітованим діалогом». Метою діалогу може бути як прийняття спільного рішення чи розв’язання конфлікту, так і покращення розуміння та/або стосунків між учасниками.

Коли одного відомого майстра фасилітації Майкла Вілкінсона спитали, «Для чого залучати багато людей, якщо кваліфікований спеціаліст може знайти краще рішення, ніж група людей, які не є фахівцями в цьому питанні?», він відповів таким чином: «По-перше, для складних проблем та завдань ніколи не можна знайти одного єдиного експерта, який володів би всім необхідним знанням. Тому перше завдання фасилітатора – дістати та інтегрувати необхідне знання з різних голів. По-друге, плани та рішення найчастіше не впроваджуються або не виконуються не тому, що вони погані, а тому, що люди відповідальні за їхнє виконання не були правильно залучені в розробку цих рішень. Тому правильно залучити людей у процес прийняття рішення, –  це друге завдання фасилітатора!»

Крім цього, професійний фасилітатор, ведучий діалогу, може зробити ще дуже багато корисних, а інколи навіть «дивовижних» речей. Окрім проведення аналізу ситуації, яка потребує вирішення, або конфлікту, він чи вона, обов’язково, поспілкується з ключовими особами, що мають бути залучені в процес діалогу, щоби прояснити їхню точку зору та їхні потреби, пов’язані з питаннями порядку денного й підготувати їх до участі в спільній зустрічі. Часом однієї такої зустрічі буває достатньо для того, щоб емоційний рівень напружених і «розжарених» суперечок змінився на виважену та конструктивну дискусію. Саме про такі зміни нам розповідали представники Покровського міськвиконкому після діалогу навколо питань інклюзивної освіти в їхньому місті.

Коли мешканці громади залучені до процесів діалогу та прийняття рішень з питань, що становлять для них небезпеку, уже сам факт участі в діалозі знімає значну кількість тривоги та хвилювань, адже люди стають обізнаними про те, що робиться в громаді, і відчувають свою причетність до прийняття важливих рішень щодо їхньої безпеки. Це так само полегшує й подальші процеси виконання цих рішень, особливо якщо вони передбачають підтримку та сприяння мешканців. Діалог є ідеальним інструментом, що дає можливість залучити людський потенціал до місцевих ініціатив з посилення безпеки в громаді.

Безумовно, для успішного діалогу недостатньо поспілкуватися з його учасниками окремо. Після вивчення ситуації досвідчений фасилітатор розробляє план проведення діалогу, який може обмежуватись однією або, залежно від складності питань, декількома зустрічами. Він складає порядок денний таким чином, щоби допомогти учасникам зрозуміти суть проблеми, яку вони намагатимуться вирішити, або причини конфлікту, який роз’єднав громаду, та залучити всіх до процесу, щоб усі змогли висловити свою точку зору та почути і зрозуміти один одного.

Останнє, насправді, не так уже і просто. Якщо ви пригадаєте будь-який спір, то зазвичай намагання сторін переконати одна одну у власній правоті закінчується тим, що одні учасники суперечки не чують інших і наступного дня пам’ятають лише те, що вони мали рацію, а інші – ні. А ще буває так, що двоє сперечаються до хрипоти, хоча обидва говорять одне й те саме, тільки по-різному… Насправді, це відбувається природньо, і винна в цьому наша фізіологія: як тільки ми вирішуємо, що в нас із кимось «конфлікт», наша гормональна система починає діяти й блокує наше сприйняття таким чином, що ми не чуємо та не розуміємо аргументів нашого опонента.

Коли є ведучий, або фасилітатор, він повторює те, що говорять учасники, і вони, нарешті, починають чути аргументи один одного, тому, що їх проговорює нейтральна людина, яка розуміє кожного з учасників зустрічі та сприяє порозумінню між усіма.

У досвіді ІМіП є багато прикладів, коли залучення фасилітатора для проведення діалогу допомагало розв’язати проблеми, які інколи тривали роками і отруювали психологічний клімат в громаді. Це і питання ремонту дахів, і питання охорони громадського порядку, і досягнення порозуміння з питань декомунізації та історичних пам’ятників. Діалог також виявився вкрай важливим підходом в допомозі вирішення складних питань внутрішньо переміщених осіб та реінтеграції колишніх військових, що повертаються додому після демобілізації зі Збройних сил України, дуже часто з травмованою психікою, а інколи й з фізичними травмами.

Єдине, коли діалог точно не потрібен, це коли рішення вже прийнято, а Голова хоче провести «діалог», аби переконати інших у тому, що саме це рішення є правильним. У такій ситуації діалогу найскоріше не вийде… Да й навряд чи знайдеться фахівець, який візьметься вести такий процес. Як правило, спроба використати діалог для маніпуляції громадською думкою закінчується небезпекою для організаторів. Діалог справа добровільна – не можна примусити людей до діалогу, їх можна лише зацікавити. З нашого досвіду, питання безпеки є такими, що майже кожна людина не є до них байдужою й прагне брати участь у їхньому вирішенні у своїй громаді. Така можливість створює почуття причетності до розбудови не тільки безпечного середовища, але й зміцнення стосунків між учасниками діалогових зустрічей. А люди, які стали однодумцями і разом роблять гарну справу, завжди відчувають себе спокійно й впевнено в рідному місті.

Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що без практики діалогу дуже важко сподіватися на справжню безпеку та довіру в громаді. Більше про діалог можна дізнатися з таких джерел:

«Стандарти діалогу: визначення та принципи», ІМіП

Сторінка «Ресурси Інституту миру і порозуміння»

Вайдотас Верба, посол, координатор проектів ОБСЄ в Україні, публікація «Почему для построения продуктивного диалога нужна профессиональная помощь»

Олена Копіна, Ольга Мірошник, Олексій Сердюк, «Діалог поліції та громади як соціальна технологія впровадження принципів community policing у місцевій громаді»

Освітній онлайн курс «Як ефективно спланувати та провести діалог»

© 2020 Всі права захищено.
Цей сайт створено та працює за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Сайт адмініструється ГО «Інститут миру і порозуміння» (ІМіП).
Сайт виконує інформаційно-просвітницьку функцію.