Перш ніж братися до роботи з формування безпеки на локальному рівні, варто врахувати контекст, у якому відбувається розвиток громад в Україні. Повномасштабні військові дії  поставили перед об’єднаними територіальними громадами (ОТГ) нові виклики, з-поміж яких упровадження нової системи органiв державного управління, необхідність розподіляти кошти місцевих бюджетів відповідно до потреб громад і війни, недоукомплектованість органів місцевого самоуправління (особливо на деокупованих і прифронтових територіях), управлінь поліції кадрами, нестача дільничих, внутрішнє переміщення, руйнування систем цивільної інфраструктури, тощо. Тож безпекові загрози в кожній із громад різняться, а відтак потребують відмінних підходів до їх врегулювання.

Проте існують тенденції у безпековій сфері, які їх об’єднують, і закономірності розвитку, які дають змогу виокремити засадничі положення роботи зі створення безпечного простору на локальному рівні. Отже, спираючись на здобутий досвід роботи із різними громадами, ІМіП розробив основні принципи роботи з розвитку потенціалу громад у сфері безпеки:

Орієнтованість на потреби громади. Під час війни, програми зі створення безпечного середовища повинні задовольняти не лише базові потреби жителів, але й мінімізувати реальні ризики/загрози, які існують у громаді у сфері безпеки.Тут йдеться не лише про потреби жителів, а й про відповідність програми вектору розвитку безпеки, як його бачать ключові суб'єкти в громаді. Наприклад, програми евакуації населення з територій бойових дій, забезпечення медичної допомоги та їжі для громадян, що перебувають в умовах війни.

Системність. Під час військової агресії необхідний довготривалий план дій для забезпечення безпеки громадян. Це передбачає розвиток обізнаності громади в питаннях безпеки, підготовку спеціалістів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та розвиток інфраструктури безпеки.

Локалізація. Важливо, щоб до процесу формулювання запиту громади,аналізу ризиків, розробки стратегії безпеки, її реалізації та аналізу результатів втілення програм максимально долучалися всі значущі суб'єкти у цій сфері. Важливо щоб відповідальність за розробку і реалізацію програм з безпеки несла громада і ії мешканці. Залучення зовнішної експертизи тільки для підсилення експертизи місцевих залучених сторін, все решта - відповідальність і власність громади.

Синхронізація та координація. Особливо під час збройної агресії важливе узгодження серед суб'єктів, які мають вплив на формування середовища, спільного бачення розвитку безпеки в громаді та координацію їхній дій. Це передбачає розвиток системи зв'язку, підготовку спеціалістів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, розвиток інфраструктури безпеки, регіональну співпрацю між субʼєктами безпеки.

Гнучкість. Означає врахування різних типів загроз: від фізичних (бомбардування, обстріли) до соціально-економічних (перебої в постачанні, демографічні зміни). Це включає як миттєві заходи захисту (укриття, евакуація), так і довгострокові стратегії підтримки життєдіяльності громади. Наприклад, розробка альтернативних систем постачання електроенергії та продовольства, впровадження автономних систем життєзабезпечення дозволяє мінімізувати залежність від зовнішніх факторів. Крім того, плани повинні бути адаптовані до змін у правовому середовищі — введення військових режимів, нові законодавчі вимоги та комендантські години. Важливо, щоб громади могли швидко перебудовувати свої дії відповідно до нових правових норм та змінювати стратегії у відповідь на поточну ситуацію. Це дозволить підтримувати безпеку та стабільність у будь-яких умовах, враховуючи як негайні загрози, так і довгострокові наслідки конфлікту.