Аналіз безпекових ризиків

Ігор Бринош,
координатор Громадського центру правосуддя та Координаційного офісу безпеки,
експерт та тренер з розвитку громад

ДОСЛІДЖУЙ, АБИ РОЗУМІТИ ТА ВПЛИВАТИ НА БЕЗПЕКУ В ГРОМАДІ

Усі громади унікальні, а тому неможливо без попередньої діагностики безпекової ситуації ефективно розв’язувати проблеми. Це як у медицині – без аналізу крові, рентгену чи кардіограми вам не призначать лікування, оскільки воно буде неефективним чи навіть шкідливим. Те саме стосується розбудови безпечної громади. Без розуміння специфічних безпекових проблем та викликів, без оцінки потенціалу ключових суб’єктів, без уявлення про співпрацю та координацію зусиль неможливо та навіть протипоказано приймати оперативні, а тим більше стратегічні рішення. Отже, якщо хочете розуміти та впливати на розбудову безпечної громади – досліджуйте! Якісна діагностика безпекової ситуації в громаді – перший крок та основа будь-яких ініціатив та активностей у створенні безпечного середовища.

Підхід «безпекового паспорту»

Протягом 2017–2018 років Координаційним офісом безпеки в місті Татарбунари, який адмініструється Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України», було розроблено та практично апробовано інноваційний універсальний підхід для діагностики безпекової ситуації в громаді – «безпековий паспорт». Один аналітичний документ акумулює максимально можливу інформацію щодо всього спектру безпекових проблем у громаді, потенціалу та спроможності всіх зацікавлених сторін у розвитку безпечного середовища в громаді.

Діяльність Координаційного офісу безпеки в м. Татарбунари. Інфографіка: Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України».

Що це дає?

розуміння безпекової ситуації в громаді, включно з ідентифікацією безпекових ризиків у громаді.
розуміння потенціалу та спроможності всіх зацікавлених органів – державних, недержавних, формалізованих, неформалізованих – у розвитку безпечного середовища в громаді.
оцінка стану партнерства та комунікації в громаді з безпекових питань.
доказова основа для підтвердження проблем та пріоритизації активностей із розбудови безпечного середовища в громаді.
емпірична основа для довготривалих рішень із розбудови безпечного середовища в громаді, наприклад, формування безпекових стратегій, програм, планів інше.

Підхід «безпекового паспорту громади». Інфографіка: Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України».

Як готується?

1. Формування команди

Ефективна команда (ініціативна чи робоча група) має складатись із представників різних сторін – громадських активістів, представників місцевої ради, поліції, ДСНС, інших фахівців. Частіше функції координації процесу беруть на себе громадські активісти, хоча в деяких громадах локомотивом ініціативи виступали і представники поліції, і працівники міської ради. У будь-якому разі варто розподілити обов’язки та відповідальність між усіма партнерами, залежно від повноважень, компетенції та зайнятості.

2. Планування дослідження

На цьому етапі важливо зафіксувати відповіді на такі питання:

Що саме ми досліджуємо й де брати необхідну інформацію?
Як отримати зріз щодо всієї громади, а не лише окремих груп?
Як верифікувати отримані дані та залучити громаду до процесу дослідження?

На цьому етапі важливо зважити людські та фінансові ресурси, які можна залучити для дослідження. Зважаючи на ці чинники, погоджується методологія та тривалість досліджень. Наприклад, якщо громада володіє достатніми фінансовими ресурсами чи знає як їх залучити, можна найняти соціологічну агенцію, яка проведе повноцінне соціологічне дослідження. Якщо ресурси обмежені, доцільно обрати варіант простого опитування мешканців громади з допомогою підготовлених волонтерів, що буде набагато дешевше. Проте в разі самостійного вивчення думки громади, краще не використовувати термін «соціологічне дослідження». Замість нього коректно буде вказувати «вивчення думки».

3. «Кабінетний етап»

Зважаючи на розвиток інформаційних ресурсів та можливості доступу до публічної інформації, багато відкритих даних можна отримати не виходячи з кабінету. Зокрема, це отримання різноманітної статистики від місцевої влади, поліції чи рятувальників – через офіційні вебсторінки органів влади чи шляхом направлення інформаційних запитів. Багато інформації з питань безпеки в громаді можуть дати публікації в медіа, обговорення на місцевих форумах, пости в соціальних мережах.

Тут важливо враховувати статус інформації – чи це офіційна інформація, чи це суб’єктивна оцінка окремих людей, хай навіть і місцевих лідерів.

4. «Польовий етап»

На цьому етапі інформація отримується під час прямого чи опосередкованого контакту з мешканцями громади, представниками окремих соціальних чи професійних груп. Якщо виходити зі сценарію самостійного проведення дослідження, цей етап радимо проводити в такій послідовності:

Експертні інтерв’ю. Проводяться в довільній формі за мінімальним сценарієм із лідерами громади та чиновниками, відповідальними за безпеку в громаді, наприклад, з мером міста, головою чи старостою ОТГ, керівником поліції чи ДСНС, громадськими лідерами. Отримана у такий спосіб інформація надасть загальну канву ситуації та окреслить коло потенційних проблем.
Фокус-групові дискусії. Основне призначення фокус-груп – отримати глибинну інформацію про проблему, її особливості та прояви, можливі причини та наслідки, а також сформувати технічне завдання для подальшого опитування. Проводити за підготовленим гайдом із завчасно визначеним переліком питань і тем для обговорення у невеликих групах до 10 осіб з різними цільовими аудиторіями. Це дозволить подивитися на проблеми безпеки в громаді з різних боків та збалансувати інформацію. Зокрема, можна проводити фокус-групи з водіями, пішоходами, поліцейськими, рятувальниками, представниками громадських формувань з охорони правопорядку, мисливцями, громадськими активістами, вчителями та адміністрацією шкіл, головами ОСББ, депутатами місцевих рад, головами та секретарями місцевих рад.
Опитування. Проводиться за підготовленою анкетою, яка може містити закриті запитання з варіантами відповідей чи відкриті запитання, де респондент сам формулює відповідь, або мікс закритих та відкритих питань. Якщо в анкеті більше закритих питань, дані простіше опрацювати та уніфікувати. Відкриті питання складніше узагальнити, проте часто така інформація може бути унікальною чи навіть підняти пласт іншого аспекту досліджуваних проблем. Ми радимо уникати великої кількості відкритих питань, а закриті питання з варіантами відповідей формулювати максимально чітко, однозначно та вичерпно.

Частину запитань варто спрямовувати на виявлення соціально-демографічних даних, зокрема статі, віку, зайнятості, району проживання. Це дозволить зробити результати опитування більш інклюзивними та виявити ставлення до одного питання представників різних вікових груп чи мешканців різних мікрорайонів. Доцільно зробити пілотне анкетування щодо зрозумілості питань, їхньої оптимальної кількості, часу заповнення анкети тощо. За результатами такого пілоту може виникнути необхідність допрацювати анкету, зменшити чи збільшити кількість питань, змінити формулювання тощо. Для зручності заповнення анкет використовується паперовий варіант та електронна форма, наприклад, гугл-анкета. Локацією опитування паперовою анкетою мають бути найбільш людні місця: заклади (пенсійні, органи реєстрації, соціального забезпечення, земельний відділ), магазини, базар, вулиці, площі, сільські ради, бібліотеки, трудові колективи. В електронному вигляді анкета розміщується на інформаційних сайтах, соціальних мережах, форумах. Електронний варіант анкети значно простіше обробляти, але, з іншого боку, є загроза заповнення форми невідповідними респондентами, наприклад, неповнолітніми, жителями інших громад чи навіть інших країн.

Ознайомитися зі зразком онлайн-анкети можна нижче:

Онлайн-тест «Чи безпечна твоя громада»

Результати локального аналізу з питань безпеки в громаді. Інфографіка: Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України».

5. Узагальнення даних

Для узагальнення даних паперових анкет можна використовувати можливості Excel чи іншого програмного забезпечення, яке дозволяє працювати з даними. Онлайн-анкети автоматично узагальнюються завдяки можливостям гугл-форм. Ми радимо й паперові анкети «заводити» в гугл-форму, що дасть можливість програмі коректно порахувати дані та автоматично сформувати таблиці й діаграми. На основі аналізу зібраної інформації проводиться класифікація проблем, тобто виділяються:

питання, які можливо вирішити зусиллями поліції чи інших органів державної влади;
питання, які перебувають у винятковій компетенції місцевого самоврядування;
питання, які потребують комплексних спільних зусиль.

Висновки та узагальнені дані подаються в основній частині звіту, який дуже радимо візуалізувати інфографіками та діаграмами, а також «оживити» цитатами, практичними кейсами, наглядними ілюстраціями. У якості додатків до звіту також радимо долучити найбільш важливі першоджерела чи посилання на них, опис використаної методології, форми збору інформації, контакти відповідальних органів за безпеку в громаді.

6. Верифікація та актуалізація результатів

Підготовлений звіт необхідно презентувати та обговорити з громадою через проведення круглого столу, громадських слухань чи в інший спосіб, який передбачатиме можливість двосторонньої комунікації організаторів досліджень із громадою.

Ситуація в громаді також може змінюватись, як щодо появи нових безпекових ризиків, так і щодо зміни потенціалу ключових суб’єктів. Часто навіть кадрові зміни, зокрема очільника міста чи керівника відділу поліції можуть мати вплив на розвиток безпечного середовища в громаді, і це потрібно враховувати. Тому орієнтовно раз на рік дані «безпекового паспорту» бажано оновлювати.

Взагалі, залучення громади важливе не лише на етапі верифікації результатів, але й на рівні збору інформації. Ми підтримуємо підхід, щоби громада була не просто пасивним об’єктом вивчення, але й активним учасником планування та дослідження проблем безпечного середовища. Зокрема, мешканці громади значно більше довіряють у процесі опитування місцевим волонтерам, аніж стороннім особам, навіть якщо вони більш кваліфіковані.

Яка орієнтовна структура?

Унікальність інструменту «безпекового паспорту» полягає в тому, що він має різні рівні деталізації та глибини, які можна використовувати послідовно й автономно. Кожен наступний рівень підготовки «безпекового паспорту» дає більш глибинну та унікальну інформацію про стан безпеки в громаді, але й потребує більше зусиль для дослідження.

1 рівень. Загальний огляд громади

Завдяки «кабінетному етапу» ми отримуємо базову інформацію про громаду, з урахуванням чинника безпеки: розмір і місцезнаходження громади, профіль населення, місцевий бюджет, наявність промислових чи інфраструктурних об’єктів, природні характеристики та інші чинники.

Нас цікавить:

це сільська ОТГ із невеликим бюджетом чи обласний центр із можливостями транскордонних інвестицій?

це транспортний вузол і наявний потенційно небезпечний залізничний вокзал?

чи громада розташована в промисловому регіоні з високою концентрацією небезпечних виробництв?

чи це громада на причорноморському узбережжі з проблемами незаконного вилову риби та відсутністю рятувальних пунктів?

чи, можливо, головною безпековою проблемою громади може бути швидкісна міжнародна траса, яка проходить через усе місто?

2 рівень. Загрози та небезпеки

Тут ми з'ясовуємо загальний рівень відчуття безпеки на певній території, оцінюємо ефективність роботи поліції та місцевого самоврядування на місцях, визначаємо пріоритетні напрями діяльності. Завдяки результатам досліджень «польового етапу», ми можемо оцінити основні безпекові ризики й загрози, класифікувати та описати їх. Наприклад, щодо криміногенної ситуації, домашнього насильства, булінгу, екологічних проблем, надзвичайних ситуацій, стану дорожньої інфраструктури та дорожньо-транспортних пригод, соціальних конфліктів у громаді. Важливо в процесі дослідження виявити становище вразливих груп, серед яких наркозалежні, етнічні меншини, колишні ув’язнені, які часто позбавлені можливості повноцінної інтеграції в життя громади та сприймаються громадою як реальна чи потенційна загроза своїй безпеці.

Наприклад, мешканці міста Татарбунари на Одещині в процесі опитування 2017 року виокремили такі безпекові чинники (раніше в громаді думка місцевих мешканців жодним чином не досліджувалась і не враховувалась):

Відсутність вуличного освітлення – 67%;

Відсутність чи недостатня кількість поліцейських – дільничних, патрулів, патрульних машин – 64%;

Небезпека на дорозі:стан доріг, відсутність світлофорів та дорожніх знаків, порушення правил дорожнього руху – 62%;

Крадіжки на вулиці, вдома, у транспорті – 59%;

Порушення правил торгівлі алкогольними напоями – 36%. Серед локацій найбільш небезпечними місцями стали міські парки, мікрорайон ПМК, нічний клуб «Мелроуз», околиці міста.

3 рівень. Ресурси та потенціал

На цьому рівні ми з’ясовуємо, якими ресурсами та потенціалом володіє громада для розв’язання питань безпеки. Нас цікавлять людські, фінансові та матеріальні ресурси. Зокрема:

Чи достатня кількість поліції та інших правоохоронних органів, і чи вони укомплектовані належним чином?
Чи працює муніципальна поліція (варта), громадські формування та групи самооборони?
Яке державне та місцеве фінансування виділяється на питання безпеки?
Які місцеві цільові програми в громаді прийняті та реально фінансуються, зокрема безпекові, охорони довкілля, охорони здоров’я, подолання бідності тощо?
Чи є в громаді соціально відповідальний бізнес, і чи можливо залучати його ресурси?

Важливо знати, чи є в громаді технічно-інформаційні системи, які допомагають реагувати на тривожні події, серед яких система оперативного інформування та відеоспостереження, «розумне» управління патрулями, освітленням і світлофорами, тривожні кнопки в громадських місцях? Варто зазначити, що використання камер відеоспостереження є одним із найпоширеніших інструментів підвищення безпеки в громаді, проте часто такі системи в громадах працюють без належного документального оформлення, мають проблеми з аналізом, збереженням та використанням отриманих даних.

Приклад Татарбунарського району Одещини показує суттєве скороченнями поліції, практично вдвоє (2015 – 87 співробітників, з них 14 дільничних; 2017 – 42 співробітники, 8 дільничних), патрульні екіпажі розформовані. Такі зміни знизили оперативність реагування та практично повністю знищили профілактику правопорушень. Цими чинниками теж зумовлюється низька спроможність поліції орієнтуватися й розуміти проблеми громади. Опитування 2017 року в Татарбунарському районі показало, що 77,8% людей не почувають себе в безпеці під захистом поліції, а 75,6% опитаних не знають свого дільничного інспектора поліції.

4 рівень. Партнерство та комунікація

Навіть коли в громаді є розуміння безпекових проблем та певні ресурси для їхнього вирішення, просуватися далі складно без ефективної комунікації та співпраці між ключовими суб’єктами. Відповідно, цей рівень досліджує:

наявні форми взаємодії, комунікації та координації відповідальних за безпеку в громаді;
наявність координаційних груп, платформ, офісів);
періодичність, формат та канали координації;
форми інформування та залучення громади.

Також важливо розуміти наявність чи потенційні передумови конфліктів та непорозумінь серед ключових сторін:

«поліція – місцева влада»;
«патрульна поліція – національна поліція»;
«муніципальна поліція – поліція»;
«громадські активісти – проти всіх» та інші лінії.

Наприклад, на початку 2017 року на базі Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України» створено Координаційний офіс безпеки як спільний інформаційно-координаційний центр для розвитку безпечного середовища в громаді. Початково мета та завдання Координаційного офісу безпеки, а також формат роботи викладено в Меморандумі. Протягом 2017–2018 років до Меморандуму долучились 20 державних та недержавних організацій. На початку 2018 року при Координаційному офісі створено Раду ветеранів-наставників, які на громадських засадах здійснюють наставництво поліцейських, беруть участь у спільних патрулюваннях, просвітницьких на навчальних заходах. У 2019 році Координаційний офіс безпеки формалізовано через створення консультативно-дорадчого органу при виконавчому комітеті Татарбунарської міської ради.

Моніторинг Координаційним офісом безпеки в м. Татарбунари дотримання безпеки на курортних об’єктах. Фото: Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України».

5 рівень. Мапування (картографування)

Цей рівень потребує не лише збору інформації з прив’язкою до локацій, але й технічні рішення, які допоможуть створити та використовувати інтегровану мапу небезпечних місць у громаді. Тут можливо декілька шарів нанесення локацій: мапа небезпечних місць за результатами опитування, мапа злочинів, мапа ДТП, мапа технологічних загроз, наприклад, небезпечні об’єкти, пожежі, мапа камер відеоспостереження як міських, так і приватних. Окрім того, що кожен вид мапи дає прикладну інформацію, наприклад, для коригування маршрутів патруля чи встановлення вуличного освітлення, поєднання інформації показує системні проблеми в забезпеченні безпеки в громаді.