Полтавська міська територіальна громада виникла шляхом об'єднання 11 рад. Її площа складає 548,7 км2, а чисельність населення - 319612 осіб. Як і решта України, навесні 2020 року громада постала перед викликом, з яким досі не стикалася – коронавірус COVID-19.
За словами Вікторії Лози, ексдиректорки Департаменту охорони здоров’я та соціального розвитку Полтавської міської ради, прикладом успішної протидії COVID-19 у їхній громаді є вирішення проблеми з медичним киснем. Кисень проводили у лікарнях з нуля і почали займатися цим ще з навесні 2020, отримавши на це фінансування з місцевого бюджету. Також громаді допомагали благодійники, наприклад, «Нова пошта» подарувала полтавчанам 100 кисневих концентраторів. Тож проблем із нестачею кисню не було навіть під час піку захворюваності. Та й загалом медична галузь Полтави у 2020 році була забезпечена всім необхідним, адже в міський бюджет було закладено достатньо коштів на цю сферу. Зокрема систематично фінансувалася закупка медикаментів для коронавірусних стаціонарів, а також на 30% вдалося підвищити заробітну плату всім працівникам медичних закладів.
Роман Дрозд, виконавчий директор БО «Світло надії», підкреслює, що у Полтаві спостерігалося об’єднання зусиль громади, влади і волонтерів щодо забезпечення медичних закладів.
«Мабуть, перша лінія оборони, яку прийняли волонтери – це дефіцит засобів захисту, а також підтримка продуктами харчування людей поважного віку і доставка їм всього необхідного», - пригадує він. Директорка КО «Інститут розвитку міста» Тетяна Татаріна погоджується з ним і зазначає, що завдяки злагодженим діям попередньої місцевої влади на перших етапах пандемії було закуплено все необхідне обладнання для лікарень, а з допомогою громадських і неурядових організацій та міжнародної технічної допомоги місто отримало медичні препарати та засоби індивідуального захисту для медиків. Зокрема ГО «Підприємці Полтавщини» першими приїхали у Нові Санжари під час сумнозвісних подій минулого року, коли там на карантині перебували українці, що повернулися з-за кордону. Вони привезли людям продукти харчування і засоби індивідуального захисту. У березні-квітні минулого року вони також почали розвозити літнім людям і людям з інвалідністю продукти харчування і ліки. Їхній приклад допоміг включитися в ці процеси місцевій владі, і потім вже спільно шукати шляхи вирішення проблем, які поставали в громаді.
На сьогодні вже очевидно, що наслідки пандемії певним чином вплинули на всіх мешканців Полтави. Але особливу увагу варто звернути на вразливі групи населення, якість життя яких великою мірою залежить від функціонування соціальної та медичної сфер. Роман Дрозд зазначає, що системної взаємодії влади і громади щодо допомоги вразливим категоріям населення не було й до пандемії, а з її початком ситуація лише ускладнилася, адже державні інституції виявилися не готовими до ситуації.
З ним погоджується і Вікторія Лоза. За її словами, на початку пандемії найбільшим викликом для вразливих категорій стало обмеження доступу до медичних послуг. «Вся планова допомога закрилася навіть для благополучних, що говорити про вразливі категорії. Система про них не думала взагалі. А я пам’ятала, бо ми працювали разом із «Світлом надії», - розповідає Вікторія Лоза. Вона зауважує, що за минулий рік не бачила жодного хворого на коронавірус із вразливих категорій, якого б госпіталізували на лікування у коронавірусний стаціонар. Роман Дрозд підтверджує її слова щодо випадків дискримінації саме вразливих груп в отриманні послуг, пов’язаних з коронавірусом. «У більшості випадків це були бездомні й звільнені з місць позбавлення волі. З центру для бездомних не дуже хотіли когось забирати. У людини трималася температура 39,5 три дні, а бригада швидкої приїжджала – і відмовляла у госпіталізації. Треба було особисто приїжджати, казати: «пишіть відмову», телефонувати голові», - пригадує він.
Виконавчий директор БО «Світло надії» підкреслює, що за період пандемії вони та їхні клієнти в цілому зіткнулися з низкою бар’єрів у доступі до медико-соціальних послуг , які намагалися системно вирішувати. Так, за результатами дослідження, проведеного їхньою організацією, було встановлено, що такі бар’єри для людей з вразливих категорій були як фізичні (обмеження контактів між людьми, дистанційна робота більшості установ), так і економічні (стагнація економіки, втрата робочих місць, зменшення доходів бюджету та підвищення вартості соціальних послуг за рахунок розширення потреби у них). Наприклад, фізичні бар’єри спричинили проблеми з отриманням довідок та документів, необхідних для роботи, пересування чи оформлення інвалідності, а також ускладнення процедури отримання медичної допомоги або влаштування людей у притулки чи пансіонати. Окрім того, відсутність транспортного сполучення унеможливила отримання медико-соціальних послуг для людей, які проживають в віддалених куточках області, ускладнила завдання дістатися до місця проживання особам, які звільнились із місць позбавлення волі (особливо якщо необхідно було потрапити в іншу область).
Період карантину став важким і для жінок, які постраждали від сімейного насилля. Багато з них змушені були залишатися під одним дахом зі своїми кривдниками до моменту відновлення обласного сполучення, оскільки центр допомоги розташований у м. Полтава і можливість дістатись до нього мали далеко не всі. Роман Дрозд уточнює, що у “Світла надії” є власний притулок для жінок, які потерпають від домашнього насильства, який, на відміну від обласного комунального закладу, у період карантину продовжив приймати нових мешканців і працював із дотриманням протиепідеміологічних вимог, а новоприбулих жінок із дітьми спочатку розміщували у карантинній зоні.
В організації є два центри - для безхатченків та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які теж ні на хвилину не припиняли роботи під час карантину. Виконавчий директор БО «Світло надії» пригадує, як одного разу його працівники намагалися влаштувати в міський геріатричний пансіонат жінку похилого віку, що зазнавала регулярного насилля в сім'ї. Незважаючи на те, що заклад був готовий прийняти її, процедура оформлення передбачала збір пакету документів з різних установ, які у період карантину працювали дистанційно або не працювали взагалі. Додаткова складність – обмежений термін дії деяких довідок, наприклад, про медичний огляд. Тобто, якщо не встигнути пройти всіх необхідних лікарів протягом визначеного часу, необхідно починати з початку. До того ж, аби потрапити до геріатричного пансіонату, потрібно показати акт обстеження житлових умов, який видає ЦСССДМ. Але у період карантину, ця структура не виїжджала на огляди. Тож у такій ситуації, аби жінка змогла потрапити до пансіонату, соціальним працівникам довелося самостійно шукати шляхи отримання всіх необхідних довідок та відвідувати кожну структуру разом із жінкою. Зрештою ця історія завершилася добре і жінку таки прийняли у заклад.
Також у зв’язку з карантином довелося вимушено обмежити особисті зустрічі соціальних працівників із їхніми підопічними. В деяких випадках це обмеження вдавалося компенсувати телефонними консультаціями та спілкуванням через інші засоби зв'язку, хоча соцпрацівники відзначали, що ефективність такого консультування менша через незвичний для людей формат обговорення болючих й інтимних тем. Дистанційний формат призвів до збільшення навантаження на соціальних працівників. Для прикладу, із введенням карантинних обмежень вони не мали змоги потрапити на територію закладів позбавлення волі, проте там залишилися люди, з якими треба було продовжувати працювати. З цієї ситуації вийшли шляхом налагодження у окремому приміщенні відеозв’язку, де соцпрацівники могли проводити необхідні сесії онлайн. Але кількість присутніх на них довелося скоротити вдвічі, тобто, щоб проконсультувати усіх клієнтів, соціальному працівнику доводилося працювати значно більше.
Як зазначалося вище, ще одним бар’єром став економічний. І хоча у період карантину медична та соціальна сфера Полтави не постраждали від скорочення фінансування, проте групи населення, які опинились в складних життєвих ситуаціях, і неурядові/благодійні організації, що надають їм медико-соціальні послуги, зазнали фінансових збитків. Найбільшою проблемою для людей стала втрата роботи. «Під час пандемії економіка занепадає і доступ до ринку праці обмежується, а отже, кількість безробітних збільшується. І ми розуміємо, що в першу чергу це наші клієнти», - зазначає Роман Дрозд.
Станом на червень 2021 року ситуація із пандемією у Полтаві налагодилася, проте загалом ситуація щодо вразливих груп населення не змінилася. У цьому контексті ексдиректорка департаменту охорони здоров’я та соціального розвитку Полтавської міської ради Вікторія Лоза підкреслює важливість розробки на державному рівні політик і процедур, які б стосувалися вразливих категорії і зобов’язали місцеву владу стежити за ситуацією з тими, кому не приділяється достатня увага, - мешканцями притулку для бездомних, наркозалежними, жінками, котрі постраждали від домашнього насильства та ін. Саме з метою покращення доступу вразливих груп до медико-соціальних послуг у квітні цього року Полтавська громада стала однією з учасниць проєкту з розвитку безпеки в громадах в умовах пандемії, що реалізується ГО «Інститут миру і порозуміння» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Проєкт, який завдяки цьому буде впроваджено у Полтаві, має назву «Посилення потенціалу Полтавської міської територіальної громади у забезпеченні доступу до медико-соціальних послуг для ЛВІН, осіб, що знаходяться під наглядом поліції та служби пробації, звільнених з місць позбавлення волі, в умовах пандемії COVID-19». Впроваджує його БО «Світло надії» за підтримки ГО «Інститут миру і порозуміння», у співпраці з КО «Інститут розвитку міста» Полтавської міської ради, Полтавським відділом поліції ГУНП в Полтавській обл. та обласною філією Державної установи «Центр пробації». Учасники проєкту розраховують, що він сприятиме підвищенню загального рівня громадської безпеки в територіальній громаді, зниженню рівня напруги та формуванню толерантного ставлення серед членів громади щодо наркозалежних осіб та людей, що вийшли з місць позбавлення волі, а також розширить взаємодію місцевої влади, поліції, пробації, і медичних закладів у цій сфері.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проєкту “Посилення потенціалу громад реалізовувати системні зміни у сфері безпеки, пов’язані з пандемією COVID-19 та особливими загрозами і потребами вразливих груп населення”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.
